Как много бед в народе Божьем.
У нас всё, как у Израильтян;
Мы как они народ мятежный,
И на дорогах наших много ям.
Мы выбираем путь окольный,
Не любим мы путём прямым ходить.
Не ищем мы лица Господня,
И в изобилье жаждем жить.
Народ, Господь, Твой всё в неволе;
Как те, и мы в грехах живём.
Мы не хотим трудиться поле,
Так как же урожай мы соберём?
09 06 2006 ПВМ
Комментарий автора: "послушайте меня, Аса и весь Иуда и Вениамин: Господь с вами, когда вы с Ним; и если будете искать Его, Он будет найден вами; если же оставите Его, Он оставит вас.
3 Многие дни Израиль [будет] без Бога истинного, и без священника учащего, и без закона;
4 но когда он обратится в тесноте своей к Господу Богу Израилеву и взыщет Его, Он даст им найти Себя.
5 В те времена не будет мира ни выходящему, ни входящему, ибо великие волнения будут у всех жителей земель;
6 народ будет сражаться с народом, и город с городом, потому что Бог приведет их в смятение всякими бедствиями.
7 Но вы укрепитесь, и пусть не ослабевают руки ваши, потому что есть возмездие за дела ваши."
(2Пар.15:2-7)
Valentina Prokofjeva,
Вильнюс, Литва
В возрасте 25 лет впервые услышала Благую весть о спасении и приняла Христа, как своего Спасителя.
За всё благодарна Господу, Который извлек меня из тьмы и призвал в Чудный Свой Свет.
"Служите друг другу, каждый тем даром, какой получил, как добрые домостроители многоразличной благодати Божией."
(1Пет.4:10)
"... даром получили, даром давайте."
(Матф.10:8)
(это для тех, кто спрашивает об авторских правах:))
Прочитано 9612 раз. Голосов 2. Средняя оценка: 4
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
